Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія «Церковній православній газеті».

ЗБЕРІГАТИ МУЖНІСТЬ

— Ваше Блаженство, порадьте: як у такі важкі часи зберігати мужність?

— Зараз саме той час, коли ми можемо показати свою духовну мужність і справжню любов до Христа. Треба бути вірними Богу не тільки у світлі дні. Коли настає темрява, ми теж повинні залишатися відданими учнями Спасителя. З євангельських сторінок відомо, як у часи земного життя Христа одні зберігали вірність Йому, а інші — зраджували й переслідували Його. Так було і в подальші часи. і сьогодні кожен із нас повинен запитати себе: до якої групи ми належимо? До тих, які, дивуючись чудесам Спасителя, славили «осанна!», а потім від Нього відвернулися? Або до тих, які стояли біля підніжжя хреста, коли Сина Божого ганили та розпинали?

При об’єктивному розгляді себе, ми, швидше за все, належимо до перших. Часто ми любимо Бога, коли все добре, коли за віру хвалять. Але що робити, коли нас ображають і женуть? — Потрібно дивитися на голгофський шлях Господа, на те, що Він дозволив Себе розіп’яти і покласти в труну. Це прояв крайнього самоприниження Бога, заради нашого спасіння. Він показав приклад для всіх нас. Тому в складні періоди потрібно особливо старатися зберігати мужність. Коли Церква піддається нападкам, нам слід ще більше виявляти до Неї любов.

— Чому, перебуваючи в Церкві, ми часом втрачаємо мир у нашій душі?

— Мир здобуває лише той, хто виконує своє призначення бути храмом Бога, хто є істинним чадом Церкви. Для цього потрібно бути виконавцем заповідей Божих, які необхідні для нашого спасіння. Виконуючи ці правила, християнин очищає себе і стає вмістилищем благодаті Божої. Від такої людини, де б вона не перебувала, — серед громади обуреної, розпачливої, не мирної, — проливатиметься світло миру. А те місце, де можна знайти справжній мир — мир з Богом, зі своєю совістю, з усіма оточуючими, — є Церква.

— На жаль, сьогодні дуже модно говорити, що Церкву потрібно переробити, що не влаштовує в Церкві те й те…

— Що станеться, якщо ми почнемо перебудовувати Церкву — одне міняти, інше скасовувати, третє додавати? У такому разі з Церкви вийде політклуб, людський інститут: він залишиться «церквою» тільки на словах. Як на мене, це ми не підходимо для Церкви, а не Церква — нам. Вона завжди була, є і буде Тілом Христовим. і в цьому Тілі все гармонійно, все правильно вибудовано. Якщо ми хочемо блага собі, якщо ми хочемо відновити в собі Божественну гармонію, то потрібно себе підлаштовувати під Церкву, а не навпаки. У Церкві Господь милостиво дає нам можливість користуватися в повноті тими благами, які ми отримали завдяки Його преславному Воскресінню.

УПАВ? ВСТАВАЙ!

— Чому необхідно часто каятися? На що слід звертати увагу, готуючись до Сповіді?

— Покаяння потребує кожна людина. Оскільки ми кожен день грішимо, то і кожного дня повинні каятися. Необхідно зазначити три важливі моменти, пов’язані з покаянням. По-перше, не треба впадати у зневіру. Упав? Вставай! Якщо згрішив, необхідно покаятися. По-друге, не відкладайте покаяння на останній день свого життя. Приклад із розсудливим розбійником дано не для наслідування, а для підбадьорення: для розуміння того, наскільки велика милість Божа. По-третє, покаяння має бути пропорційне нашим гріхам.

— Іноді буває так: людина згрішила, потім покаялася і чекає, щоб після слова «прости» одразу отримати мир, радість і заспокоєння душі. А коли це не виходить, починаються роздуми: що ж сталося?

— Крім покаяння потрібно ще звершити подвиг терпіння. Якийсь час ми повинні потерпіти за свій гріх. Наприклад, преподобна Марія покаялася відразу, щойно перейшла через Йордан. Але оскільки вона грішила 17 років, то стільки ж часу і вела важку брань із пристрастями. Для того щоб загоїлись рани, нанесені гріхом, потрібен певний період. Навіть якщо на звичайну (тілесну) рану накласти пластир, то вона ще довго може боліти.

— З якого періоду свого життя потрібно каятися?

— Починати слід ще з дитячого віку. Хоча діти не скоюють страшних гріхів, але часом вони не слухають батьків, вимовляють погані слова, б’ються і навіть бувають жорстокими. Що ж стосується дорослої людини, то її духовне життя вимагає більш пильної уваги через те, що вчинені гріхи вже набагато важчі. Зі сторінок Біблії ми знаємо, що немає людини, яка не грішила б (3 Цар. 8: 46). Покаяння полегшує душу. Воно може бути непомітним, прихованим від погляду сторонніх людей, але воно повинно відбуватися щиро і постійно. і тоді наше життя буде благословенне Богом. Зазнавши гіркоту праці покаяння, отримаємо насолоду благодаті Божої. Приносити покаяння необхідно не тільки на Сповіді перед Причастям. Щодня, готуючись до сну, ми повинні згадати, що зробили поганого протягом дня: Господи, я зробив те й те, прости мені! Господи, я винен! Помилуй мене, Господи! Такі короткі покаянні молитви готують нас до Сповіді. Відкладати «на потім» не можна. Адже ніхто не знає: скільки він проживе і чи буде час, щоб покаятися.

— Як часто треба причащатися?

— Ми приймаємо Тіло і Кров Христа, оскільки це є запорукою вічності. Це — закваска для вічності. Той, хто не причащається, не може стати співучасником благої участі у вічності. Щоб тісто закисло, в нього додають трохи дріжджів. Щось схоже відбувається і з нами: людська природа бере нову «закваску» з Чаші Христової, завдяки чому має добру частину з Господом у вічному житті. Частота причащання залежить від ступеня нашої духовної досконалості.

У КОЖНОГО — СВІЙ ХРЕСТ

— Як Ви ставитеся до поширеної в нашому суспільстві думки: мовляв, йти в храм необов’язково, молитися можна будь-де.

— Молитися всюди не тільки можна, але й треба. Однак є такі місця, що призначені саме для молитви. Це розуміє будь-яка людина, котра бажає жити по-християнськи. Кожен православний знає: в храмі легше молитися, ніж в іншому місці. Храм — це місце, де ми духовно зростаємо. Тут звершуються таїнства: Євхаристія, Хрещення, Вінчання, Миропомазання, Покаяння, Єлеопомазання і Хіротонія. У храмі є Божа благодать, яка сприяє молитві.

— У яких випадках ми стаємо провідниками Божої благодаті?

— Коли робимо добро у славу Божу. При цьому важливо пам’ятати: всі добрі справи виходять від Бога, а людина — лише засіб у Його руках. Якщо ми так поставимося до всіх своїх справ, то нами не опанує гординя. Через священство Господь подає Свою благодать іншим. Якщо священик є прикладом для своєї пастви, то це — чистий провідник для Божої благодаті. Дай Боже, щоб ми не були іржавими провідниками. Адже за це доведеться відповідати перед Господом.

— Іноді люди, аналізуючи чийсь життєвий шлях або вибір, доходять висновку: мовляв, це твій хрест. Як ставитися до таких думок?

— У кожної людини є свій хрест, який складається зі скорбот, випробувань і хвороб. Усе це ми терпимо під час земного життя. Чи буде наш хрест спасительним? Усе залежить від того, в якому стані ми його понесемо. Якщо виявимо зарозумілість, гордість або нетерплячість, то він не буде спасительним для нас. А ось коли висловимо подяку Богові, смиренність і молитву, тоді й увійдемо в ті обителі, які Господь приготував усім, хто любить Його.

Записав

протоієрей Владислав Софійчук